Юрій Макаров: «Я типовий продукт Лівого берега»

Відомий тележурналіст розповів про своє ставлення до Харкова

Надзвичайно ітеліґентний. Неймовірно ерудований. Істинно професійний. Чи багатьох українських журналістів можна охарактеризувати подібними епітетами? Юрія Макарова, незмінне обличчя каналу «1+1», а тепер ще й шеф-редактора журналу «Український тиждень», безперечно, можна.

До Харкова Юрій Макаров приїхав рекламувати свій журнал «Український тиждень» (не кажу «презентувати», оскільки «УТ» виходить уже півроку). Рекламну кампанію було мистецьки замасковано під фестиваль — із виставкою карикатур і джазовим концертом у філармонії.

Після ранкової прес-конференції Юрій Макаров пропонує журналістам, які хочуть додатково поспілкуватися, поїхати до якоїсь затишної кав’ярні. Обираємо «Кулемет» на Сумській…

— Ви позиціонуєте журнал «Український тиждень» як видання для Східної України. Чому саме така читацька аудиторія?

— Для Львова, Франківська, Луцька, Чернівців і Рівного читання нашого журналу сприймалося б як підтримка вітчизняного виробника. Це лінія найменшого спротиву і найкоротший шлях у ґетто. Крім того, моя особиста українська географія досить складна: сім’я спочатку переїхала з Болгарії до Луганська, потім — до Києва. Тому мені здається, що я такий типовий продукт Лівого берега, який пройшов нормальну еволюцію самоусвідомлення і самоідентифікації, яка, відверто кажучи, і досі триває. Якесь таке уточнення того, де ти, навіщо ти, куди ти, звідки ти… Психологічно мені простіше «вмонтовуватися» у цю лівобережну аудиторію: я краще розумію її мотивацію…

— Тобто, як би хтось не кричав: «Схід і Захід разом!» — це дві абсолютно різні України?

— Чекайте… Вони можуть бути разом і можуть, ні, мають бути різними. В цьому весь кайф України як культурного проекту. Є ще Південь. Є різний Схід: Донецьк, Луганськ, Харків, Маріуполь… Чотири різні обличчя.

— Яким ви бачите обличчя Харкова?

— Погляд мандрівника небезпечний своєю спекулятивністю. Ти можеш щось вигадати за умови, що потім тобі не доведеться «відповідати за базар»…

— Але ж це об’єктивний погляд…

— Харків, попри рефлексії столичні, був взірцем успішної російської провінції. Це була його функція і реалізація власного потенціалу. Все почалося з університету. І ця архітектура губернського міста… Абсолютно випадково Харків став першою столицею Радянської України, але це спричинило фантастично потужну концентрацію креативу на невеличкій території. Інерція цього ще відчувається. Ну, і промисловий потенціал. Кількість інженерів на квадратний кілометр інакше організовує простір навколо. Але Харків постійно зазнавав втрат. Знаю багатьох людей, які виїхали до Ізраїлю, Америки… Цей відтік відбувається і зараз, коли харків’яни переїздять до Києва.

— Як можна вирішити цю проблему? Вводити київську прописку, як пропонує ваш мер?

— Що ви?! Сподіваюся, ви жартуєте? Це всього лише означає, що на місці бракує тих можливостей для самореалізації, які є сьогодні у Києві.

— Це перехідне явище?

— Сподіваюся, що так. В Україні має бути кілька центрів — не адміністративних, а центрів активності. Зрозуміло, що це будуть Донецьк, Одеса, Львів і Харків — як мінімум. Так і в Америці. Якщо ти хочеш працювати в кіно, ти поїдеш до Лос-Анджелеса, якщо ти мрієш про модельний бізнес, ти опинишся у Маямі, якщо твоя сфера — фінанси, ти працюватимеш у Нью-Йорку. Тотальної монополізації одним містом усіх ключових державних позицій не повинно бути. Треба зробити так, щоб на місцях (або у нас ще кажуть — «в реґіонах») можна було будувати власний бізнес, творчу кар’єру. Письменник Сергій Жадан цікавий тим, що він харківський. Якби він переїхав до Києва, він би втратив частину своєї харизми. Повертаючися до отого «відтоку мізків», зазначу, що все залежить від середовища. У Харкові — від університету.

— П’ять асоціацій Юрія Макарова із Харковом…

— Якщо йдеться про культуру, можна було б назвати Сковороду — але це смішно… Передусім центр міста.

— Письменник Андрій Курков говорить, що у Харкова свій вітер, який вільно блукає вулицями і проспектами…

— Це правда. Люди не до кінця усвідомлюють влади архітекторів. Для мене Харків — це ще й філармонія разом із консерваторією, фестивалями класичної музики. Ще… «Хартрон» — я там знімав фільм «Українська ракета». П’ята — не знаю, але четверта — поет Сергій Жадан. Ми ж усе пізнаємо або через визначні місця, або через людей. Відоме всім явище — харківський джаз. А ось скажіть мені «харківський живопис» — я ще подумаю…

— Згаданий Вами фільм «Українська ракета» свого часу так і не було дороблено?

— Матеріал для стрічки — надзвичайно цікавий. З усього Радянського Союзу територія України, як виявилося, була найбільш мілітаризованою. За підрахунками Василя Ланового, який колись був головним економістом країни, 79% народно-господарського комплексу становила «войнушка»… На жаль, у мене було багато таких фіаско, коли не доводив справу до кінця… А ось, скажімо, фільм про Шевченка — це і досі такий дуже живий шматок мого життя. Окрім кількох простих речей, ми нічого не відкрили у цьому фільмі. Хоча мало хто знав, що Шевченко розмовляв французькою. Ми віднайшли фотографії, де поет у петербурзькому костюмі, де він поводиться за законами пізнього європейського ден-дизму. Ну, те, що стосується паралелей поміж «Заповітом» і «Марсельєзою», я вважаю, що це моє відкриття, успіх усього життя!