Денис Дудко: «Диктатури в «Океані Ельзи» не відчуваю»

Колишній харків'янин Денис Дудко, контрабасист гурту «Схід-Side» і басист «Океану Ельзи», розповів про джазові нюанси нового альбому «ОЕ» і дружбу зі Святославом Вакарчуком.

Денис Дудко почав грати у суперпопулярному гурті «Океан Ельзи» чотири роки тому. Саме тоді з «ОЕ» пішли басист Юрій Хусточка, клавішник Дмитро Шуров, а згодом і гітарист Павло Гудімов. Попри прогнози критиків і розчарованих фанів, що той (тобто ТОЙ) «Океан Ельзи» уже не повернути, музиканти довели протилежне: їхня творчість не лише не припинилася, але й вийшла на якісніший рівень (хоча драйву таки стало менше…). Тому підтвердженням є два останні альбоми — «Глорія» і «Міра».

Дениса Дудка складно назвати харків’янином, оскільки у 2001 році він переїхав до Києва. Але у Харкові живуть його батьки і рідні. З Денисом я поспілкувалася під час KHARKIV ZA JAZZ FEST-у, який проходив 21–24 березня. Вперше за чотири роки відома джазова команда «Схід-Side» зібралася у своєму повному харківському складі, а Денис вийшов на велику сцену не із бас-гітарою, а із контрабасом. Складно повірити, що людина може грати настільки різну музику…

— Цей фестиваль є суперпроривом для Харкова, — сказав на початку розмови музикант. — Я навіть не очікував, що це настане так швидко. Знав і вірив, звісно, що колись це відбудеться. Але такий масштаб! Рон Картер, Адам Нуссбаум (Рон Картер — відомий американський контрабасист, володар двох премій «Греммі», Адам Нуссбаум — американський барабанщик. — Авт.) — великі люди, на музиці яких виростали майже всі джазові покоління у світі.

— А якої ви думки про сучасний харківський джаз?

— Я насправді з того часу, як переїхав до Києва, харківських колективів до пуття і не чув. Знаю тільки Сергія Давидова, з яким ми грали і який колись давно виховував мене і всіх учасників «Схід-Side».

— На фестивалі одні музиканти говорили, що джаз — це філософія життя, що це висока математика, інші, що це територія без жінок… Чим є джаз для вас?

— Я приєднаюся до тих музикантів, які кажуть, що це територія без жінок. Коли я граю джаз, мені справді здається, що я можу бути без жінки — саме в цей момент.

— «Океан Ельзи» витісняє джаз із вашого життя?

— Абсолютно не витісняє! Все залежить від ставлення до музики. Мені подобається робота в «Океанах», так само з великим задоволенням вперше за чотири роки гратиму сьогодні джаз. До того ж, «Океан Ельзи» теж зараз рухається у цьому напрямку. Не у чисто джазовому, а в такому «побіляджазовому»…

— У грудні під час благодійного концерту в Харкові «Океан Ельзи» пообіцяв, що після нового року засяде за новий альбом. Так розумію, ідеться саме про нього?

— Я сподіваюся, що найближчим часом ви самі все почуєте і побачите. Можу розкрити лише маленький нюанс: у 99 відсотках музики, яку ми зараз створюємо, я граю на контрабасі. Для всіх нас це щось дуже нове.

— У 2004 році журналісти багато припущень і домислів робили з приводу того, чому розпався «ОЕ». Однією з причин називали диктатуру Святослава Вакарчука, який був і є обличчям «Океану Ельзи»…

— Я цього не відчуваю. Всю музику ми робимо разом. Зрозуміло, що якийсь пріоритет Слави присутній. Але якщо хтось із нас скаже, що мені не подобається цей акорд, ми його не гратимемо. Повна демократія.

— А які стосунки поміж вами поза роботою? Ви товаришуєте «домами»?

— Зі Святославом живемо поряд. Тому часто зустрічаємося, дружимо сім’ями, ходимо в кіно, чай п’ємо.