Осторожно, автобус!

Чи відповідають європейському рівню послуги, які надаються українськими автовокзалами й автоперевізниками? Журналістка «Объектив-но» побувала на місці звичайного пасажира і спробувала відшукати корені виявлених зловживань.

Якби була можливість, я б їздила додому потягом, а не автобусом. За тиждень до поїздки я себе готую до найгіршого: задухи в салоні, традиційного радіо «Шансон», брудних чохлів на сидіннях і десятків тіл пасажирів, які стоять у проході. Але до мого містечка залізничних шляхів не прокладено. Тож лишається вірити у краще і радіти, що перед 8 березня (така рідкість!) вдалося дістати жадане місце. Але не так склалося, як гадалося.

Вікенд із комфортом

Мій автобус о 7 ранку відправляється із Автостанції №2, що біля станції метро «Центральний ринок». Підбігаю до водія із вистояним у чималій черзі квитком. «Вибачте, але у нас такого місця немає», — відповідає він. І лише тепер я помічаю, що замість місткого «Ікаруса» на платформу подали менший автобус. Водій «звалює» вину на касирів, які традиційно щось наплутали. Він, бачте, учора ввечері (а люди ж за місяць квитки купували!) попередив працівників автостанції, що автобус буде інший. Касир без жодних вибачень повернула мені гроші. Купувати стоячий квиток у касі не наважуюсь. Додому їхати треба, тому єдиний вихід — проситися у водія, щоб узяв стояти чи посадив на якийсь стілець-розкладачку. Таких, як я, чимала черга. Виясниться, хто таки поїде, після того, як контролерка з вокзалу перевірить «вміст» автобуса і скаже «щасливої дороги!» Дівчина, яка після мене пішла до каси влаштовувати скандал, повернулася із квитком. Навіть не дивуюся, що мене запевняли — вільних місць немає. За квиток водій запросив на 5 гривень більше, аніж я заплатила у касі. Не погодилась — і позбавила себе можливості їхати на останньому вільному сидінні. Все закінчилося тим, що три години я сиділа біля водія «на моторчику», стежачи за тим, як його помічник збирає гроші з людей на численних зупинках (квитки при цьому не видавалися). От вам і святковий настрій…

Автостанція і перевізник — різні речі

Начальник відділу експлуатації ВАТ «Харківське підприємство автобусних станцій» Олег Болдирєв пояснив «Объектив-но», що це робоча ситуація. Коли Департаментом автотранспорту затверджується графік руху автобусів, перевізник має право зазначити кілька автобусів (і той же «Ікарус», і менший «Богдан»). Потім, у залежності від пасажиропотоку і технічного стану машини, він визначає, який автобус сьогодні подасть на платформу. Автостанції ж починають продавати квитки за 30 днів до відправлення. Отже, в моєму малоприємному випадку слід було очікувати лише на маленьку моральну компенсацію — вибачення з боку водія і касира.

Але під час згаданої поїздки у мене виникли підозри і з приводу інших кричущих порушень: куди потрапляють гроші, які збираються перевізниками із позаавтостанційних споживачів? Таких пасажирів водій або ж просить стати десь поза територією автовокзалу (щоб контролер не помітив безквитковиків), або ж підбирає уже дорогою. При цьому він зупиняється так «щедро», що часто салон автобуса забитий ущерть.

Олег Болдирєв мої думки не підтвердив.

— Дії водіїв — це не наша робота, — говорить він. — Є перевізники і є автостанції. Це різні суб’єкти господарської діяльності. У нас із перевізниками відносини договірні. Ми постійно влаштовуємо контроль на станціях: є і перонний контроль, і контроль загальний — періодично на кожну станцію направляються несподівані перевірки, щоб попередити безквиткове вивезення пасажирів. Розумію, що це не стовідсотковий контроль, але він допомагає тримати водіїв у напрузі.

Як з’ясувалося, обов’язки автостанцій (їх 5 у Харкові і 30 у Харківській області) — продавати квитки і надавати певні послуги пасажирам і перевізникам. Після того ж, як водій залишив територію автостанції, він уже підпорядковується своєму господарю (коли це приватний перевізник, він часто може бути одночасно і водієм, і господарем). За правилами, водій має видавати квиток: лише в такому випадку пасажир застрахований. Мої спроби поговорити з даного приводу із самими перевізниками жодного результату не принесли. «А як вам треба терміново кудись їхати, а квитків нема, ви що — не підете вирішувати це питання з водієм?» — запитували мене.

А як же бути із випадками, коли водій просить пасажирів почекати за територією автовокзалу? Доводилося спостерігати (щоправда, не у Харкові) і таке: коли перонний контролер «не помічала» зайвих пасажирів у салонах. Олег Болдирєв запевнив, що зараз ВАТ «ХПАС» активно із цим бореться.

Аби мене не чіпали

Більшість клієнтів харківських автовокзалів, з якими поспілкувалася я, до таких проблем ставляться дуже пасивно, дехто взагалі відмовився їх коментувати. «В кожному автобусі їздять люди у проходах, — говорить харків’янин Віталій. — Якщо не вистачає людей, то чому їх не забрати? Звідки я знаю, куди йдуть гроші, які я віддаю водієві? Треба просто пустити додаткові автобуси». Марія Дмитрівна із Чупахівки розповіла, що їздити стоячи їй доводилося тільки у вихідні дні, а в будні автобуси ходять напівпусті. Те, що доводиться купувати «квиток» у водія, жінка вважає нормальною ситуацією: їм теж треба пообідати і заплатити за бензин. Юля із Котельви (Полтавська область) теж претензій до водіїв не має: дякує, що хоч стоячи може доїхати додому. Не скаржиться на водіїв і Олександр із Первомайська. Каже, що всі заробляють, як можуть. «Ну, хоче людина їхати стоячи — хай їде і платить водієві, — вважає хлопець. — Те, що над головою часто люди товчуться, звісно, напружує. Що водій бере в кишеню собі… Я тільки за. Може, йому зарплату не платять. Головне, щоб мене не чіпали».

Обличчя міста-мільйонника

Прикладів «неєвропейськості» тих послуг, які надаються харківськими автовокзалами, можна назвати безліч. Один київський журналіст-очевидець розповідав, що після двогодинного переїзду пасажири вийшли на Харківському автовокзалі з метою знайти вбиральню. Але туалети були зачинені! Що робити: попереду довга дорога, а на пероні — пильні міліціонери? За якийсь час туалети таки відкрили, але у мого колеґи виникла думка: стражі порядку і бабуся змовилися! Аякже — на кожного, хто «сходить до вітру» у не відведеному для цього місці, накладається штраф!

Інший пасажир із Чугуєва Юрій Чумак розмістив на сайті Харківської правозахисної групи свою скаргу на працівників Автовокзалу № 1 (проспект Гагаріна, 22), які відмовилися надати йому інформацію про необхідний автобус. На прохання видати книгу скарг йому відповіли, що їх він може викласти й усно. «Чому у час, коли розвинуті ринкові відносини, коли існує конкуренція між перевізниками, коли в будівлі Автовокзалу № 1 зроблено якісний ремонт, — запитує Юрій Чумак у своїй скарзі, направленій до голови правління ВАТ «Харківське підприємство автобусних станцій», — ніхто […] не зайнявся ремонтом, тобто вихованням, відношення своїх працівників до клієнтів…».

Від багатьох туристів доводилося чути і про жахливий стан харківських автостанцій: ті ж таки туалети, гори сміття навколо, циганки-ворожки і сумнівного вигляду безпритульні…

Зі скаргами — до Кабінету міністрів

У Міністерстві транспорту і зв’язку на запитання «Объектив-но», чи відомо їм про несанкціоноване перевезення пасажирів водіями українських автобусів, повідомили, що такі факти можна довести «тільки під час проведення державного контролю». Такий контроль справді Мінтрансзв’язку проводиться, але виявляють при цьому лише так званих «нелегальних перевізників», які відправляються з автостанції, але при цьому з їх керівництвом (начебто) не мають жодних домовленостей. Таких перевірок минулого року Головавтотрансінспекцією України зроблено було 930, внаслідок чого 889 транспортних засобів заборонили до експлуатації.

Отже, маємо ще одну проблему — нелегальні автобуси, які надають не менш нелегальні послуги. «Таким водіям абсолютно не потрібні квитки. Вони, не дотримуючись правил перевезення пасажирів, посадили пасажира і на максимальній швидкості відвезли його до місця призначення. Легальний перевізник собі цього не дозволить — у нього є графік», — говорить Олег Болдирєв.

У Міністерстві нас запевнили, що з будь-якою скаргою можна звертатися до Кабінету Міністрів чи Мінтрансзв’язку України.

Юрій Чумак, до речі, отримав відповідь на свою скаргу до ВАТ «Харківське підприємство автобусних станцій». В управлінні «ХПАСу» говорять, що ця заява спричинилася до певних наслідків. По-перше, книги скарг тепер розміщуються на видних місцях в усіх автовокзалах. Є навіть спеціальні рекламні оголошення, в яких пасажирів закликають ними користуватися. В проектах — проведення анонімного анкетування серед клієнтів.

Отже, насправді кожному окремому пасажиру не слід сприймати зловживання водіїв, перевізників чи робітників автостанцій як щось цілком нормальне для нашого пострадянського часу. Головне — оприлюднювати свої скарги, купувати квитки у касах автостанцій і не полінуватися зробити це заздалегідь.