Стежкою Сковороди

Видатний педагог-філософ Григорій Сковорода приділяв увагу доброму вихованню, адже саме воно надає довершеності вродженим здібностям людини. Не випадково і керівництво Південної магістралі на чолі з Віктором Остапчуком завжди приділяє велику увагу всебічному розвитку, патріотичному і культурному вихованню молоді. Однією зі складових виховного процесу стало відвідування юними залізничниками священного куточка Харківщини — літературно-меморіального музею народного мислителя ХVІІІ сторіччя.

Минулого тижня чергова група вихованців Малої Південної разом із інструктором Я. Соболевою здійснили незабутню подорож до села Сковородинівка Золочівського району. Спочатку як справжня привітна господиня, заступник директора з наукової роботи літературно-меморіального музею Григорія Сковороди Галина Ярміш запросила дітлахів пройтися стежками затінених липових алей музейного парку, що є окрасою всієї Слобожанщини. Тут знаходяться улюблені місця філософа Сковороди, який тлумачив своє життя як екзистенційну мандрівку. Тож дівчатка та хлопчаки під супровід цікавої розповіді про життя і творчість мислителя мандрували, як колись він сам, сковородинівськими стежками, вдихали аромат липового цвіту. Зазирнули у криницю, з якої мудрець пив джерельну цілющу воду. Доторкнулися до 700-літнього дуба, пов’язаного з життям та творчістю Григорія Сковороди, який притягує відвідувачів своєю енергетикою. Оглянули ставок, що наче несміливо визирає із затінку вікових дерев і молодих дубків. Також побували на місці першого поховання просвітителя, відвідали пам’ятник і його могилу.

Справжньою окрасою екскурсії є безпосередньо сам музей Григорія Сковороди, створений до 250-річчя від дня його народження у будинку родини Ковалівських. Експонати, розміщені у трьох залах, «розповіли» дітлахам про добу і життя великого українського філософа, просвітителя, поета Г. С. Сковороди, його літературну, наукову і просвітницьку діяльність, вшанування його пам’яті в Україні та світі. У меморіальній кімнаті розташовані бюро з книгами і письмовим приладдям, ліжко, скриня, бідна свита. Тут Сковорода жив, писав свої останні твори і помер…

Оскільки у Г. С. Сковороди бджола — символ трудової людини, останнім місцем подорожі цього дня була пасіка. Блакитного кольору вулики наче вишикувались рівними рядками на безкрайньому просторі за селом. Із зацікавленням юні відвідувачі дивилися, як господарі приватного господарства вправно поралися біля кожної бджолиної домівки. А вони погрозливо гули і роєм метушилися навколо, ніби оберігали найдорогоцінніший свій скарб. Через негостинність цих Божих створінь перебування на пасіці довелося значно скоротити. Та це не завадило відчути подих літньої спеки, насолодитися п’янким присмаком полину, хоч мимохідь ознайомитися з одним із різновидів народно-господарської діяльності трударів села, які, за Сковородою, щасливі, що «трудяться за природними нахилами…».