Оживший Шевченко мог пожалеть, что в пальто
На День независимости в Харькове прошел парад вышиванок
Наверное, годовщина независимости Украины прошла бы для Харькова незаметно, если бы не красочная акция в стиле этно. Около трехсот харьковчан надели вышитые сорочки и пришли к памятнику Тарасу Шевченко. Там начался парад, который напоминал то митинг, то флеш-моб. Его участники уверяли: вышиванка — это стильно.
Мечта о свадьбе по-гуцульски
Если бы бронзовый Тарас Шевченко вдруг ожил, он наверняка сошел бы с постамента и присоединился к пестрой толпе, которая собралась внизу. Под сине-желтыми флагами стоят и бывалые харьковские националисты, и совсем молодые ребята. Студентка Елена Дубихвист услышала об акции по телевизору и решила ее поддержать. Девушка мечтает о свадьбе по гуцульским традициям и даже на занятия ходит в вышиванке.
— Її вишила моя покійна бабуся, коли мені було усього лише шість років, — рассказывает Елена. — Тепер я ношу її з великим задоволенням: ходжу в цій вишиванці на заняття, одягаю на великі свята. Крім того, зараз у мене дома лежить тканина і вже є проект нової сорочки. Але не такої, як ця, а довгої. Буду вишивати її сама.
Сергей Петров — студент истфака. Сорочка, вышитая синими нитками, досталась ему в наследство от дяди.
— Ця вишиванка, — можна сказати, раритет. Вона була зроблена у 50–60-х роках минулого століття, — говорит Сережа. — Коли я у вишиванці, це особливі почуття. Одягати її — певною мірою відповідальність. Це наш національний одяг, це гордість за країну, за її культуру і духовну спадщину.
Парень жалеет, что большинство людей, у которых есть вышиванки, надевают их только по праздникам.
— Я думаю, це не так складно — ходити у вишиванці щодня, — считает Сергей. — Це дуже стильно, треба лише вибрати фасон. Але проблема в тому, що вишиванка коштує велику суму і не для кожного українця вона по кишені.
Вышивка на джинсах
Глядя на все это, оживший Шевченко, скорее всего, стал бы жалеть, что скульпторы изобразили его в пальто, а не в вышитой сорочке. Но долго бы Кобзарь не расстраивался. Для тех, кто еще не обзавелся национальной одеждой, организаторы акции приготовили подарки — кусочки ткани с вышитыми на них узорами. У журналистки Татьяны Терен (которая, кстати, придумала «День независимости в вышиванке») такие нашивки почти везде.
— Бачиш, я вчора до другої години ночі нашивала на джинси, — показывает Таня свою работу. — Як на мене, краса неймовірна. І ось на сумці також. Два роки тому я почала вишивати собі торбу зі справжнього сільського полотна і хотіла зробити на ній нашивку. Тоді я подумала, що такий подарунок можна всім зробить.
Подарков, правда, на всех не хватило. Организаторы и сами удивились, как быстро опустели их сумки с нашивками. Новую партию обещают сделать ко Дню украинского казацтва.
— Ми насправді не думали, що ця акція викличе такий ажіотаж, — говорит Татьяна Терен. — Люди навіть поприходили за годину раніше, ніж ми. Кожен просив: «залишіть оцю нашивочку, чи оцю», але насправді ми не так багато їх виготовили, бо це досить дороге задоволення.
Рассказывая на «круглом столе» о цели акции, Таня заявила: «Ми хочемо навчити харків’ян бути красивими і стильними по-українськи».
— У Львові можна зустріти відомих людей, які йдуть у вишиванці не тому, що хочуть показати, що вони ось такі українці, а тому, що це красиво, — рассказывает Татьяна. — А в Харкові до цього треба ще багато і багато йти, тому вишиванка ще довго не стане якимось поп-артом.
Комментарии:
Майже рік шукав відомості, чи одягав Тарас вишиванку. Чому він ні на одному автопортретові не намалював себе у такій сорочці. А земляків малював. Простих людей. Дворян - ні. А от Кочубея намалював у вишиванці. То чому ж Тарас не носив вишиванки? Ніхто не вишив йому її. А памятаєте у пісні" Сорочку мати вишила мені...". Мені моя мама також вишила сорочку на випускний вечір. Тоді, у 1955році я закінчив Кренчуцьке медучилище і один був у вишитій сорочці. Потім перейшла до маленького сина, то уже її перешили, а вишивка лишилася мамина. Нате ми й українці, щоб мама вишила синові сорочку, а донька сама собі вишиє. І ось сьогодні цікаве повідомлення з Харкова. Минув рік. Чи змінилося щось? Цього року у День Незалежності я був на Хрещатику. На жаль, не у вишиваній сорочці, але у вишиванках майже не було людей. Чому? Боїмося одягнути національний одяг і сказати, що аборигени на цій землі, "хай мовчачть Америки й Росіїї, кооли я з тобою, мамо говорю"-сказав Василь Симоненко. Але страх за свою національність, вишиту сорочку, від муравйовських погромів у роки громадянської війни в Києві. Ось так. То, чи одягнемо ми, українці, вишиванки? и подолаємо ст рах? А його треба долати.
Хотелось бы посмотреть. как вы все носите те вышиванки! Почему вас,уважаемые журналистки мамы не пеленали и не одевали в школу вышиванки. Носите себе на здоровье теперь сколько душе угодно. Интересно, будете ли вы своих детей так тщательно "украинтзировать" с пелёнок и на совесть, как поёте в своих статьях? Или это всё делется для того, чтобы пустить пыль в глаза.
Господи.когда вы все перестаните трогать людей.которые в стране сделали хоть что-то! Например скульптор. который создал Шевченко в пальто! А вы.Татьяна. что сделали такого.чему люди кланялись бы и восхищались. Главное для вас- выучить грамотно украинский язык и литературно хаять всё и всех в этой стране! Что за интеллигентность у нас растет!
Говно статья. "бывалые харьковские националисты"... Вы там все писать у Чепуриной учитесь?
"Если бы бронзовый Тарас Шевченко вдруг ожил, он наверняка сошел бы с постамента и присоединился к пестрой толпе, которая собралась внизу, оживший Шевченко, скорее всего, стал бы жалеть, что скульпторы изобразили его в пальто, а не в вышитой сорочке" - какая пошлость...