Державу не обдуриш?

Харківський театр-студія «Арабески» перетвориться у Театр сорока дев’яти глядачів

Політичне кабаре. За нацистського режиму в Австрії це була єдина можливість доносити своє мистецтво до аудиторії. Бо ж, згідно з вимогами влади, будь-який драматичний твір, розрахований більше ніж на 50 слухачів, мав підлягати цензурі. Митці вдалися до хитрощів — і створили театри-кабаре на 49 місць.

Цього року «Арабески» святкують своє 15-річчя. За цей час вони створили 7 ориґінальних вистав, перемогли на численних українських театральних фестивалях, гастролювали в Європі, США і Канаді. А ще організували кілька масштабних мистецьких дійств («Театр у тюрмі», білорусько-польсько-український документальний проект «Чорнобиль ТМ»), та й узагалі встигли довести, що український театр розвивається і шукає нові форми. Але всі ці здобутки так і не були належно поціновані: «Арабески» й надалі змушені орендувати приміщення державних театрів, щоб зрідка показати щось зі свого репертуару.

Культурно заряджене місце

Вихід із такої ситуації «Арабески» таки знайшли: вони вирішили показувати свої репертуарні вистави («Енеїда», «Маленька п’єса про зраду», «Веселого Різдва, Ісусе!», «Критичні дні» та ін.) у приміщенні, де проводять репетиції. Йдеться про так звану «віллу Жаткіна» на Харківській набережній. Насправді вілли поміщика Жаткіна уже немає, як і немає Малого театру, кафе «Шантан» і ботанічного саду, які на початку ХХ століття знаходилися у цьому районі Харкова.

В будинку Жаткіна, де містилися приміщення для балів і театральних виступів, по переїзді із Харкова жили і репетирували актори славетного театру «Березіль». Нині тут — фармфабрика. Але культурна енергетика нікуди не зникає.

— Зовсім містичним чином, шукаючи місце для репетицій, ми натрапили на занедбаний клуб фабрики. Зважаючи на минуле цієї землі, ми дуже щасливі з того, що можемо тут творити, — розповідає режисер «Арабесок» Світлана Олешко.

Символіка чисел

При бажанні, у репетиційному залі «арабесківців» могло би розміститися більше, аніж 49 глядачів, але 49 — число символічне для театралів. Нагадаємо читачам, що рік тому «Арабески» поставили виставу «Радіошансон» (Вісім історій про Юру Зойфера). Юра Зойфер — невідомий у Харкові харків’янин, але відомий у світі драматург. У 1917 році заможні Зойфери емігрували із Харкова до Австрії. Юра Зойфер, німецькомовний драматург, прихильник австрійської комуністичної партії, який загинув у Бухенвальді, був активним діячем так званих політичних кабаре. За нацистського режиму в Австрії це була єдина можливість доносити своє мистецтво до аудиторії. Бо ж, згідно з вимогами влади, будь-який драматичний твір, розрахований більше ніж на 50 слухачів, мав підлягати цензурі. Митці вдалися до хитрощів — і створили театри-кабаре на 49 місць.

— Епоха Юри Зойфера, — пояснює ідею харківської версії Театру 49-ти Світлана Олешко, — розкриває дуже важливу тему стосунків між митцем і владою, митцем і суспільством. Вона актуальна й сьогодні в Україні. Театр 49-ти — це реакція на пряму політичну цензуру. На наш погляд, реакція дуже весела, іронічна і життєствердна. Державу і цензора можна завжди обдурити, якщо ти маєш що сказати. Не нарікаємо, але за 15 років своєї діяльності ми так і не знайшли для свого театру місця у Харкові. Тож ми вирішили, що символічно продаватимемо 49 глядацьких місць. У такий спосіб ми звертаємо увагу на те, що в Україні і досі митці перебувають у стані холодної війни з державою.

Задокументована вагітність

Уже 29 березня 49 глядачів матимуть змогу камерно подивитися одну з найвідоміших (і найшокуючих) вистав театру-студії — «Критичні дні» за Джеромом Девідом Селінджером.

Слід зазначити, що про театр «Арабески» згадують не лише у дні чергових прем’єр. Головні риси цього колективу — активність і непосидючість. Щойно театр-студія повернувся із міні-турне містами України. У Києві, Львові, Луцьку, Івано-Франківську, Дніпропетровську «арабесківці» показували спектакль «Радіошансон». Як того і вимагає естетика політичного кабаре, виставу ставили у міських клубах. Крім того, «арабесківці» активно працюють над новим твором — «Red Elvis» («Червоний Елвіс») за текстами Сергія Жадана. Зі слів Світлани Олешко, це результат документування вагітності актриси, яка й зіграє головну роль у виставі. Музику для «Red Elvis» написав клавішник відомого гурту «Lюк» Олег Сердюк. Над декораціями працюють знані харківські «креативники» Марія Норазян і Ілля Павлов.