«Готелі Харкова» — книга не про готелі

На цьогорічному фестивалі «Світ книги» презентували антологію нової харківської літератури. Два харківські видавництва спромоглися на героїчний вчинок — видати некомерційну, дуже потрібну книжку. Під однією обкладинкою (червоною, із фотографією тієї частини майдану Свободи, де стоять пам’ятник Леніну, університет і Держпром) — близько 20 авторів. Їх не об’єднують ані мова, ані вік, ані теми, ані стиль. Але всі вони творять харківську літературу.

За роки свого життя у Харкові мені доводилося десятки разів повторювати фразу: «Ідея проекту налужить письменникові Сергію Жадану». Так і з «Готелями Харкова» — антологією, яку замислив, упорядкував і ще й частково переклав той самий Жадан. Отже, в цій книжці-«готелі», мета якої — продемонструвати стан харківської літератури за останні 10 років, затишно розмістилися автори, що пишуть українською (Л. Багірова, Т. Дерюга, С. Жадан, Я. Івченко, О. Коцарев, Р. Мельників, В. Осипова, Ю. Тараненко, Р. Трифонов, С. Ушкалов, К. Хаддад, Г. Яновська), і ті, що пишуть російською (А. Афанасьєва, К. Бєляєв, А. Краснящих, А. Мінакова, А. Ульяненко, Ю. Цаплін). «Готель», окрім того, що має «Вхід» і «Вихід», запропонував своїм мешканцям п’ять поверхів. Кожен із них має свою назву — «Прокламації», «Телеграми», «Рецепти», «Щоденники» і «Коментарі».

Про особливості цієї антології «Объектив-но» суб’єктивно поговорила із Сергієм Жаданом.

— Назва антології — «Готелі Харкова». Готель, як і вокзал, — це така проміжна територія, де може перетнутися будь-хто?

— Антології потребують певної структурованості. За яким принципом вони створюються? Або ж відбір авторів іде за віковим цензом, або ж беруть усіх підряд, або ж враховуються мовні ознаки… Мені хотілося подати саме специфічний зріз молодої харківської літератури. Я добирав учасників не за тим, хто про що пише, якою мовою, а за рівнем відкритості текстів. Готель — це структура.

— Поверхи, кімнати…

— Так, усе розписано і пронумеровано. Але це назва іронічна.

— Ти добирав авторів, покладаючись виключно на свій смак?

— Це авторська антологія, а отже, вона необ’єктивна. В ній багатьох немає. Просто про багатьох цікавих авторів я на момент укладання книжки не знав, когось просто не зміг знайти. Сподіваюся, що за рік-два з’являться «Готелі Харкова2». Молодих письменників стає все більше, і пишуть вони на одному рівні. Не всі ці автори є професійними, хтось пише лише для себе.

— Дозволю собі зауважити, що, якщо вже це готель, то двері відчиняє всім відвідувачам Сергій Жадан…

— Мене не принижує роль метрдотеля. Я намагався максимально коректно поставитися до авторів і ні на кого не тиснути тим, що я упорядник і перекладач окремих текстів. Це, до речі, одна із «фішок» книжки: автори, які пишуть російською, подані в українському перекладі. Всі відібрані письменники варті представлення у цій книжці. Декого незаслужено не знають навіть у Харкові. Але ж у нас надзвичайно цікаве літературне середовище! Про нього потрібно говорити.

— Чому не можна було видати двомовну антологію?

— Не хотів робити білінгвістичний проект. Читачі таких антологій діляться на два табори: одні читають лише українські тексти, інші — тільки російські. Вирішив обійти це мовне питання. Хотілося подати твори, які створюються у Харкові, як єдиний мегатекст.

— Може, варто було видати окремо «Готелі Харкова» й «Отели Харькова»?

— Можливо, колись я і видам російську антологію. Неконструктивно говорити, що перекладати з російської мови на українську (і навпаки) непотрібно, бо й так усі все розуміють. З одного боку, вже не всі розуміють. Із другого — існує такий внутрішньоцеховий принцип: переклади розвивають літературу. Є люди, які живуть в Україні і, як на мене, є українськими авторами, хоча й пишуть російською. Їх не можна виштовхувати. Це частина української літератури. Окрім того, ці письменники можуть позиціонувати себе і як письменники російські. Можна подивитися на досвід французів чи швейцарців. Мова як ознака приналежності до певної літератури втрачає свою актуальність. Тому я і хотів перш за все цією антологією показати, що ці автори живуть в одному місті, що важливо не те, якою мовою вони пишуть, а що пишуть.

— Чи можна сказати, що харківська література має якісь свої тематичні, ідейні риси?

— Якщо літературну групу, школу втиснути в якісь тематичні рамки, це свідчить про обмеженість літератури. В «Готелях Харкова» зібрані дуже різні автори. Хтось із них тяжіє до класичної української поезії, хтось працює в стилістиці неоавангарду. Мені подобається, що течій, тенденцій, рамок у нашій літературі немає.

— Моє враження: всі літературні акції, імпрези, перформанси у Харкові відбуваються за твоєю участю. Чому молодь не береться за такі речі?

— Береться! От щойно відбувся фестиваль «Текстура». Я ж просто маю можливість їх підтримати. З цією метою і антологію ми видали. Це така моя просвітницька діяльність.

Для тих, хто не мав змогу послухати «готельників» минулої п’ятниці в галереї «Маестро» (а не послухав ніхто через особливості приміщення), повідомляємо, що друга акція під назвою «Готелі Харкова» відбудеться 12–13 травня в рамках фестивалю сучасного мистецтва «NON STOP MEDIA». А 22 травня цей проект гучно презентуватимуть у Києві.