Харківщина — зона культурного лиха

Минулого тижня відомі київські письменники і видавці брати Капранови радилися з інтеліґенцією, як подолати культурне лихо на Харківщині.

Спочатку вони смажили шашлик із невиданих рукописів під стінами Кабміну, потім сформулювали «Закон братів Капранових», який полягав у певній взаємозалежності поміж кількістю бібліотек в окремих реґіонах та результатами останніх президентських виборів, далі оголосили себе кобзарями і подалися в мандри — поширювати свої думки про мову, політику, літературу. Минулого року письменники брати Капранови ініціювали скликання масштабних всеукраїнських зборів, на яких Україну проголосили зоною культурного лиха.

Виданий згодом Маніфест починається досить песимістично: «В Україні культурне лихо. Неопалювані бібліотеки, зотлілі музейні цінності, зачинені книгарні, екскаватори на історичних пам’ятках, бездомні художники, рейдерські атаки на галереї…».

Брати Капранови звітували про наслідки Надзвичайних зборів в Одесі, Донецьку, а минулого тижня завітали й до Харкова. На запитання журналістів, яким є стан української культури, любителі жартів Капранови відповіли: «Вийдіть на вулицю — і все побачите. Не рекомендуємо це робити у вечірній час». Письменники і засновники видавничої аґенції «Зелений пес» популярно пояснили, що лихо виникає тоді, коли населенню обмежують доступ до певних життєво необхідних речей. Українське ж культурне лихо, на думку братів Капранових, має дві причини. По-перше, українська інтеліґенція не має жодного впливу на культурну ситуацію в містах. По-друге, «в української влади забагато влади». Слова словами, але мене цікавила конкретика: чи ж удалося завдяки зборам відреставрувати яку-небудь архітектурну пам’ятку, відкрити нові книгарні, провести опалення у хоча б один сільський клуб? Капранови відповіли, що такої мети вони перед собою не ставили. Їхня справа — озвучувати проблеми, говорити, а не бігати владними коридорами. Головне, кажуть письменники, організувати й активізувати українську інтеліґенцію.

Саме на зустріч із нею і приїхали брати Капранови до Харкова, щоб проаналізувати ті 15 скарг, які надійшли від харків’ян (наприклад, незадовільний стан маєтків у Гіївці, Шарівці, закриття палацу культури ХТЗ в Орджонікідзенському районі, відсутність книгарень у реґіонах Харківщини). На круглий стіл прийшли одні й ті ж самі люди, серед яких активно інтеліґентними можна назвати хіба що відомих фантастів Олександра Громова та Олега Ладиженського (не прийти вони не могли, бо брати Капранови — їхні видавці). Говорили про наболіле: харківська інтеліґенція не має можливості впливати ні на архітектуру, ні на призначення керівників театрів, ні на відкриття нових пам’ятників, ні на назви вулиць… Журналісти під час обговорення присутні не були, але обличчя засідаючих засвідчили — говорили й про мовну ситуацію (як без цього?)…

А опалення в сільський клуб так і не проведуть. Хоча для цього не так багато й треба: заявити на центральному рівні, що такий-то сільський голова не виконує своїх обов’язків. Опалення з’явиться одразу! Менталітет у нас такий. Те ж стосується влади й усіх рівнів — говорити і набридати. Попри всю важливість і правильність піднятих проблем, попри масштаби культурного лиха, усе ж новий проект Капранових нагадав мені з’їзди минулих часів, на яких теж і резолюції приймали, і маніфести виголошували, і підписи збирали…

Обговорювати культурне лихо не прийшли ані письменники, ані режисери, ані музиканти, ані художники. Вони просто працюють.