Не хуже, чем на курорте

Якщо ви тяжко звикаєте до нових умов і під час відпустки хочете лишитися вдома, якщо ви усе життя прожили в місті, якщо вам набридло відпочивати на брудних і розпечених морських пляжах, якщо вам не вистачає заощаджень на престижний пансіонат чи санаторій, значить, ви потенційний клієнт «зелених» туроператорів. За невеликі кошти вам запропонують чисте повітря, смачну кухню, активний відпочинок і щире спілкування.

Йдемо у «зелену» відпустку

Попри те, що зелений туризм (сільський, або агротуризм) існував ще задовго до сучасного санаторно-пансіонатно-готельного туризму, про такий корисний і цікавий відпочинок в Україні знають одиниці. Тоді як у Європі, особливо Центральній, він так само розвинений, як і курортний. В чому ж особливість цього незвичного туризму?

Передовсім це відпочинок у селі. Гостинні господарі пропонують туристам затишну кімнату чи будинок (часто їх оздоблюють у виразно українському стилі), вишукану сільську кухню, заворожуючу природу і, головне, спокій і тишу. Окрім того, що село має знаходитися в екологічно чистому регіоні, бажано, щоб цю гармонію доповнювали природа (озеро, річка, водоспад, ліс, гори), історія (замок, маєток, легенди) і зручне розташування. В Україні нині близько 1 мільона сільських приватних будинків, які б могли приймати туристів, але про такі можливості не знають ані їхні власники, ані потенційні туристи. Відтак, на ринку турпослуг України зелений туризм займає лише 13,4%.

Спілкуйтеся і подорожуйте!

Моє захоплення зеленим туризмом почалося із шаленої любові до гір. В одному екологічному журналі я дізналася про непримітне село Липовець на Закарпатті, в якому свого часу німецька фірма з київським корінням вирішила добряче прорідити прадавні букові ліси. Там же додавалися і кординати кількох родин, які приймають туристів. Мене так зацікавило це маленьке село, в якому старі діти із сокирами (по-тутешньому «фейсами») виходять боронити свій ліс, так потішили фотографії дивовижної природи, що я відклала думки про літнє море й подалася у справді невідоме. Тяжка дорога (доба у задушливому поїзді, автобус і дві маршрутки) себе виправдала. Легеням доводилося настирливо позбуватися харківського повітря, а мені — своїх уявлень про сільський відпочинок.

Думалося, що ось заплачу я зазначені 70 гривень (стільки коштує доба проживання у селі), отримаю якусь кімнатку і мінімальне харчування. Найбільше лякала думка, що я буду робити цілісінький тиждень у селі, яке можна вивчити за один день?

Спочатку мене здивували люди. Вони не просто, як я звикла, «надають послуги», а приймають у свою сім’ю, ставляться до туристів як до найдорожчих гостей. Отож цілий тиждень родина місцевих вчителів всіляко наповнювала мене незабутніми враженнями. Завдяки Віталію Бляшинцеву, історику, я побувала у сільському музеї (в ньому чимало експонатів, яких немає навіть в обласному Ужгородському музеї!), познайомилася з історією села, що розпочинається ще у XVIII столітті, послухала дзвони двох сільських церков, що розганяють грозові хмари, ночувала на гірській вершині у наметі, навчилася готувати карпатський шашлик із копченого сала і пити схоже на шампанське місцеве вино. Натомість його дружина Олена роз’яснювала мені значення місцевих слів (по-місцевому «троянди» — «дербаньки», «дивитися» — «никати», «велосипед» — «біціглі», «драбина» — «луйтра»), вчила варити справжню бринзу, мамалигу й сушені гриби у сметані (тут зі сметаною готують і м’ясо, і суп, і овочі). Але якщо ви ще не зовсім розлінувалися від такої уваги і щирості, то все ж не проґавте можливості також: сплести вінки з ромашок і чебрецю, почитати книжку біля численних гірських потічків (яка музика навколо!), покупатися в озері вулканічного походження (45 метрів глибини), а ще поподорожувати. На відміну від східних сіл, західними постійно курсують маршрутки («мікрики»), а тому перед вами — захопливий світ карпатських сіл, містечок і міст. Затишне Мукачево із добре збереженим замком ХІ століття, хмільний Виноградів, Берегово із цілющим родоновим басейном, Хуст, неподалік якого — ферми страусів і європейських оленів, лікувальний Шаян із мінеральними водами, селище Іза — столиця карпатського лозоплетіння, європейський Ужгород із замком, музеями, кав’ярнями і соборами…

Рекламуйте і насолоджуйтесь!

І ось тепер ви запитаєте мене, як можна дізнатися про такий дивовижний відпочинок. Де дістати карти, путівники, адреси? З сумом вам відповім: поки що інформація про зелений туризм передається лише з вуст у вуста і практикують його в окремих карпатських і кримських селах. Тут, безперечно, потрібна увага влади, яка прийняла Програму про розвиток сільського туризму в Україні, але жодної підтримки власникам сільських садиб не надала. В умовах занепаду і вимирання українських сіл зелений туризм може стати чи не єдиним порятунком. Потрібна і хороша реклама, пропагування самої ідеї відпочинку серед природи.

Туристів же запевняю: вражень, яскравих фотографій, здоров’я, енергії «зелена» відпустка дає не менше, аніж традиційні поїздки на море.