Игорь Шурма: «Чиновники ВОЗ должны ответить за эксперимент над украинским народом»

В здравоохранении всегда много проблем. Как текущих, так, к сожалению, и тех, которые валятся «как снег на голову». О них мы и беседовали с вице-мэром, директором Департамента охраны здоровья и социальных вопросов Игорем Шурмой.

— Ігор Михайлович, сьогодні увага всієї країни прикута до трагедії, що відбулася під час проведення вакцинації проти кору і краснухи у Донецькій області. Який Ви бачите вихід з цієї ситуації, що відбувається зі щепленнями у Харкові?

– Вакцинацію проводити необхідно, в цьому сумніву не виникає. Інше питання — яким чином проводити, де брати кошти, яку вакцину купувати.

Те, що відбулося у Донецькій області, інакше, ніж експериментом над українським народом, назвати не можна.

Світова організація охорони здоров’я виділила більше ніж 5 млн доларів на придбання вакцини індійського виробництва для проведення вакцинації проти кору і краснухи. Така дивакцина вперше використовується в Україні. Це означає, що вона, згідно з українським законодавством, повинна бути сертифікована. Проте цього не було зроблено. На превеликий жаль, Міністр охорони здоров’я говорить про те, що відповідно до європейських вимог сертифікація не потрібна. Але ж ми живемо в Україні, а якщо хтось хоче жити за стандартами європейського законодавства, то він повинен працювати там, де воно діє.

Друга проблема, з якою ми зіткнулися сьогодні — дуже давня: в Україні відсутня система відповідальності за нефахове, неякісне виконання своїх обов’язків чиновниками. Якщо повернутися до тих самих європейських стандартів, за таких обставин, коли госпіталізовано 90 осіб і один хлопчик помер, Міністр охорони здоров’я зобов’язаний піти у відставку. Більше того, ми повинні говорити про притягнення до відповідальності тих людей, які ставили свої підписи за завезення цієї вакцини, за надання дозволу її застосування без сертифікації.

Спостереження, які проводяться за постраждалими дітьми, на сьогоднішній день дають невтішну картину. У хлопчика, який помер, були зафіксовані ознаки тромбоцитопенії. Це означає, що один зі складників крові, який відповідає за згортання, не виробляється, тому дуже небезпечною є внутрішня кровотеча. Четверо дітей, які знаходяться у важкому стані, теж мають недобру картину аналізу крові.

Вважаю, що я, як заступник Харківського міського голови, відреагував адекватно. На другий день після смерті хлопчика було видане розпорядження, згідно з яким вакцинація у Харкові не буде проводитись до того часу, доки не будуть оприлюднені офіційні висновки роботи комісії в Донецькій області. Дуже прикро, що міністерство охорони здоров’я відреагувало таким саме чином лише на 4-й день. Якби вакцинацію було зупинено негайно, певно, що кількість постраждалих була б меншою.

Сьогодні вакцинація залишається єдиним засобом боротьби з деякими хворобами, в тому числі такими серйозними, як поліомієліт. У людей не повинно залишитись страху перед вакцинацією, і це багато в чому залежить від принциповості найвищих посадовців держави.

Дивакцина вперше застосована в Україні за рекомендацією Світової організації охорони здоров’я, тому управлінці цієї організації повинні не тільки дати відповідь громадянам України, але і понести відповідальність.

— Досить часто на місцях доводиться виправляти помилки центральної влади…

— У майбутньому, щоб уникати подібних ситуацій, потрібно чітко окреслити сфери відповідальності регіональних і центральних органів влади. Якщо існує державна програма імуно-профілактики, за неї повинна нести відповідальність держава — від закупівлі медикаментів до розроблення методик і відповідальності за результати. Якщо цього не відбувається, місцеві органи влади ні в якому разі не повинні брати на себе відповідальність за недієздатність центральних органів влади.

З такою недієздатністю ми в Харкові вже двічі зустрічалися. По-перше, в 2006 році при виконанні державної програми «Цукровий діабет», коли люди отримували не ті інсуліни, які їм потрібні, або отримували несвоєчасно. І лише принципова позиція Харківської міської влади призвела до того, що в Україні відбулася децентралізація цих закупівель. Це означає, що ми проводимо фактично адресне поіменне забезпечення людей інсулінами.

Друга проблема — це забезпечення вакцинами БЦЖ. В Україні, і особливо в Харкові, показники захворюваності на туберкульоз надзвичайно високі, і за таких обставин допустити відсутність вакцини у дитячих поліклініках і пологових будинках — це інакше як злочином не назвеш. Що значить: «в міністерстві зірвали тендер»? За півроку люди знали, що має бути тендер, тож потрібно було мати запаси!

Міська влада знову відреагувала оперативно. Ми зібрали позабюджетні кошти і в триденний термін забезпечили вакциною БЦЖ всі пологові будинки. Люди, які дали кошти на придбання вакцини, за нашою рекомендацією працювали з державним підприємством «Укрвакцина», аби у Харків потрапив сертифікований препарат.

— Як, на Ваш погляд, повинні розподілятися кошти з державного і міського бюджетів, щоб галузь охорони здоров’я працювала якомога ефективніше?

— Головна проблема медицини полягає саме в тому, що вона фінансується виключно з бюджетних коштів.

Без прийняття закону про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування говорити про кардинальні зміни ситуації в медицині — це просто блеф. Тільки відповідні зміни в законодавстві здатні в кінцевому рахунку призвести до абсолютно іншого рівня фінансування в системі охорони здоров’я.

Проте якщо є політична воля місцевої влади допомогти медицині, тоді вдається, використовуючи не такі вже великі кошти, привернути увагу до існуючих проблем, почати їх вирішення, концентруючи зусилля на найважливіших напрямках.

Минулий рік у Харкові був оголошений роком охорони здоров’я. Було заплановано 10 напрямків ліквідації найгостріших проблем.

На галузь витрачено 18% з прибуткової частини бюджету. Зрушення виявились досить відчутними. Вдалося на 100% поміняти автомобільний парк швидкої допомоги. Великі зміни відбулися у самій лікарні швидкої допомоги.

Доки за це не взявся Добкін, величезне місто не мало свого опікового центра. За рік ми цей центр зробили, він працює, і є одним з найкраще оснащених опікових центрів країни. Більше того, ми створили прецедент, коли у відділенні не існує VIP-палати. Всі 60 місць однакові, всіх пацієнтів однаково добре лікують і обслуговують.

Харків став власником одного з найпотужніших ядерно-магнітно-резонансних томографів, завдяки чому діагностика при наданні невідкладної медичної допомоги зробила черговий крок вперед.

У 2008 році ми йдемо далі. Продовжуємо покращувати умови в лікарні швидкої допомоги. До кінця року восьма міська поліклініка має докорінно змінитися зовнішньо і за обладнанням. Плануємо відкрити першу чергу хоспіса, відкриваємо унікальне в Україні відділення діабетичної стопи, де будуть лікувати ускладнення при цукровому діабеті. Все це — тільки частина планів.

Змінити ситуацію в галузі охорони здоров’я — велика справа, але великі справи потребують спокою. Політичні пристрасті лише створюють перешкоду для практичних кроків влади.

— Як фінансуються державні програми? Чи не доводиться коригувати плани?

— Відповідно до Бюджетного кодексу, всі матеріальні цінності і кошти доходять до рівня області. Область повинна пропорційно розподілити їх поміж суб’єктами, які знаходяться на її території. Це означає, що Харків, населення якого складає 50% всього населення області, має отримувати половину обладнання, медикаментів, половину фінансів, які надходять по всіх державних програмах. Нічого такого не відбувається. Лише наші настирливі публічні домагання призвели до фінансування забезпечення інсулінами. Все!

Медичного обладнання, матеріального забезпечення ми практично не отримуємо. Якби був дійсно справедливий розподіл коштів по державних програмах, результативність нашої роботи також була б іншою. А так іде змагання: «область отримала кошти, у нас гарно, а в місті гірше». Від такого протистояння страждають, звісно, люди.

— Сьогодні харківську медицину вже неможливо уявити без Ігоря Шурми. А чи Вам комфортно жити і працювати у Харкові?

— Для того, щоб повноцінно працювати, потрібно мати гідні умови праці і врегульоване побутове життя. Я продав квартиру у Києві і купив у Харкові. Різниця в ціні на житло дозволила мені зробити ремонт, купити меблі, машину дружині. Сьогодні дружина також мешкає у Харкові, я навіть привіз зі Львова двох котів — улюбленців своєї жінки, щоб вона не відлучалася звідси. Тому в ті рідкі хвилини, які я проводжу вдома, можу відчувати себе повноцінною людиною — у мене під боком дружина, поруч те, що оточувало мене все життя.

Працювати в Харкові мені дуже цікаво і комфортно. Вісім років моєї попередньої роботи — це роки великого протистояння у політичному житті. Постійна боротьба, постійні дебати. Дуже рідко вдавалося займатися творчими процесами. Сьогодні у Харкові я отримав рідкісну можливість продукувати ідею та відповідати за її результат.

В перші місяці мого перебування у Харкові всіх надзвичайно цікавило, скільки ж Шурма тут працюватиме? Хочу одних розчарувати, а інших заспокоїти: буду працювати рівно стільки, скільки мером Харкова працюватиме Михайло Добкін. Він мене запросив сюди на роботу, я його дуже поважаю, і все, що можу і вмію, зроблю для того, щоб були зняті проблеми в медицині, в соціальній сфері. Я зобов’язаний дати такий результат, щоб виконати передвиборчу програму у цих галузях. Це дасть меру змогу про них забути і займатися іншими справами.

Всі кажуть: «Шурма, що б ти не робив — ти ніколи не станеш харків’янином». Я і не намагаюся стати «чисто» харків’янином. Я громадянин України, працював на Закарпатті, у Львові, Києві.

Проте Харків сприймаю як своє рідне місто. Коли починаєш працювати для людей, вони самі повинні відчути — ти харків’янин за результатами своєї роботи чи за пустими деклараціями. Для мене важливо, щоб результати моєї роботи залишилися в цьому місті на довгі роки. Щоб люди могли сказати: «За період Добкіна, коли тут працював Шурма, зроблено те, і те, і те…». Це є стимул для наступної влади, яка буде рано чи пізно робити щось більше і краще для цих людей.

Такий сенс роботи у владі. Якщо цього немає, то потрібно займатися бізнесом, іншими речами…