Звернення суддів Верховного Суду України до Президента України

Шановний Вікторе Андрійовичу!

Звертаємося до Вас з приводу надзвичайно критичної ситуації, що склалася останніми днями у зв’язку з намаганням деяких політиків прийняти у викривленому вигляді ініційований Вами пакет проектів законів України «Про судоустрій України» та «Про статус суддів».

У Ваших публічних виступах неодноразово наголошувалося про необхідність вжиття радикальних заходів задля зміцнення судової влади та забезпечення її дійсної незалежності й самостійності, створення для діяльності суддів таких умов, за яких вони могли б надійно захищати права і свободи громадян, інтереси юридичних осіб та держави. Така Ваша позиція сприймалася суддями України як розуміння того, що міцна і незалежна судова влада є фундаментальною засадою організації державної влади у демократичній правовій державі.

Виявом реального Вашого намагання забезпечити виважене, системне і теоретично обґрунтоване проведення в країні судової реформи суддями було сприйнято відкликання Вами 2 квітня 2007 року зазначених законопроектів з Верховної Ради України. У своєму листі (вих. № 1-1/490) Ви вказали, що судова реформа з огляду на її надзвичайно велике значення для суспільства і держави має здійснюватися виважено, юридично обґрунтовано, з чітким прогнозуванням її результатів. У процесі її проведення необхідно врахувати зауваження концептуального характеру, висловлені щодо принципових положень проектів Верховним Судом України, органами суддівського самоврядування, юридичними громадськими організаціями, провідними вченими-юристами.

Однак 3 квітня 2007 року, тобто тоді, коли відповідно до Вашого Указу повноваження Парламенту були достроково припинені, народні депутати України проголосували за прийняття цих проектів у першому читанні.

17 червня 2008 року Ви звернулися до Верховної Ради України VI скликання з листом (вих. № 1-1/1348), в якому порушили питання про «невідкладне прийняття у другому читанні прийнятих у першому читанні 3 квітня 2007 року законопроектів «Про судоустрій України» та «Про статус суддів» з об’єднанням їх в один». Наступного дня Комітет Верховної Ради України з питань правосуддя на засіданні розглянув об’єднаний проект і прийняв рішення — рекомендувати Верховній Раді України прийняти його в другому читанні. 19 червня 2008 року розгляд проекту було внесено до порядку денного Верховної Ради України.

Відзначаючи, що подальше проведення судової реформи є вкрай необхідним, судді Верховного Суду України вважають, що прийняття в другому читанні зазначеного Закону може призвести до значних негативних наслідків, поставити вітчизняне правосуддя перед реальною загрозою знищення його засад, а Україну та українське суспільство — перед втратою механізму правового вирішення конфліктних ситуацій. Це зумовлюється тим, що разом з низкою прогресивних і конструктивних пропозицій у проекті міститься ряд положень, які не узгоджуються з Конституцією України, міжнародними стандартами у галузі незалежного правосуддя, рішеннями Конституційного Суду України, Концепцією вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів. Вони загострять існуючі руйнівні процеси у сфері правосуддя, породять нові ризики у діяльності судових органів, призведуть до подальшого віддалення правосуддя від людей, а, відтак, — до обмеження людей у можливостях отримати судовий захист їх прав і свобод.

Проектом пропонується запровадити суцільну спеціалізацію судової системи, а з цією метою — екстенсивний шлях її розвитку (збільшення кількості судів і суддів). Також передбачено позбавити Верховний Суд України касаційних повноважень, зменшити кількість суддів у ньому до шістнадцяти та загалом змінити принципи функціонування.

Передбачена законопроектом система судоустрою не відповідає статті 125 Конституції України, оскільки позбавлення Верховного Суду України касаційних повноважень унеможливить виконання ним функції найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції.

Зміна засад побудови судової системи і створення великої кількості нових судових органів, децентралізованих організаційно, неодмінно потягне масштабну зміну підсудності судових справ, що в свою чергу призведе до численних конфліктів судових юрисдикцій, і як наслідок, до послаблення судового захисту прав і свобод громадян.

Запропонована у законопроекті судова система є малозрозумілою не тільки для громадян, але й для фахових юристів. Про наслідки її впровадження може свідчити приклад виникнення значної проблеми щодо розмежування повноважень між адміністративними і господарськими судами.

Можлива реалізація положень законопроекту потребуватиме колосальних бюджетних витрат, які, навіть за приблизними оцінками, складатимуть декілька мільярдів гривень, і часу, який буде обчислюватися роками.

Крім того, немає жодних вагомих доводів на користь того, що реформована запропонованим способом судова система функціонуватиме більш ефективно, ніж існуюча.

По-друге, законопроект містить численні неконституційні положення. Визначений Конституцією обсяг повноважень Президента України і Вищої ради юстиції не може бути розширений законом, що неодноразово у своїх рішеннях визнавав Конституційний Суд України. Разом з тим, усупереч цим рішенням єдиного органу конституційної юрисдикції, в законопроекті знову пропонується запровадити призначення суддів на адміністративні посади та їх звільнення з цих посад Президентом України за поданням Вищої ради юстиції.

Концепцією вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України від 10 травня 2006 року № 361, передбачається запровадити порядок, згідно з яким адміністративні посади в судах займатимуть судді, призначені органами суддівського самоврядування.

Такого концептуального підходу до цього питання дотримувалися у своєму проекті «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» і Ви, шановний Вікторе Андрійовичу.

Усупереч Конституції України у доопрацьованому Комітетом Верховної Ради України з питань правосуддя законопроекті пропонується наділити Вищу раду юстиції рядом повноважень, які стосуються внутрішньої діяльності судів. Зокрема, Вища рада юстиції має брати активну участь у призначенні суддів на адміністративні посади і звільненні з цих посад, вносити Президенту України відповідні подання, а в окремих випадках — самостійно призначати суддів на ці посади і звільняти їх з таких посад.

Ці положення проекту суперечать Конституції України, якою чітко визначено обсяг повноважень як Президента України, так і Вищої ради юстиції. Серед конституційних положень участь вказаних осіб і органів у процедурах призначення суддів на адміністративні посади і звільнення з цих посад не передбачено.

Міжнародним співтовариством вироблено засади незалежності судових органів, які викладені, зокрема, в: рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року № (94)12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», де вказано, що орган, який уповноважений приймати рішення щодо кар’єри суддів, повинен бути незалежним від уряду та адміністративних органів; Європейській хартії про Закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, в якій передбачається, що рішення про службове підвищення судді вносяться органом, незалежним від виконавчої та законодавчої влади; «Основних принципах незалежності судових органів», схвалених резолюціями від 29 листопада 1985 року № 40/32 та від 13 грудня 1985 року № 40/146 Генеральної Асамблеї ООН, в яких зазначається, що усунення віл посади чи звільнення судді мають бути предметом незалежної перевірки. На цьому наголошується і в Рішенні Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007 (справа про звільнення судці з адміністративної посади).

По-третє, викладені у проекті Закону України «Про судоустрій та статус суддів» пропозиції щодо статусу, повноважень та функцій Державної судової адміністрації України суперечать конституційному принципу поділу влади та посягають на незалежність суду. На цю обставину звертають увагу у своїх висновках і міжнародні експерти.

Державна судова адміністрація має бути виведена із системи виконавчої влади та включена до системи судової влади. Вона має бути підконтрольна та підзвітна органам суддівського самоврядування.

Реалізація пропозицій про розширення повноважень органів виконавчої влади щодо організації функціонування судової системи та формування корпусу суддів призведе до порушення конституційного принципу поділу влади, визначеного в Основному Законі України. Ці пропозиції є намаганням відродити практику керування судами з боку органів виконавчої влади, тобто кроком назад, і порушенням визначених статтею 6 Конституції України засад організації державної влади.

По-четверте, політики неодноразово висловлювали сумніви щодо того, чи пройшли законопроекти належне перше читання у Верховній Раді України, оскільки їх розгляд відбувся після припинення Вами її повноважень.

Ця обставина може мати надзвичайно серйозні правові наслідки, оскільки законність судових рішень, ухвалених судами, створеними на підставі закону, який прийнято у незаконний спосіб, завжди будуть ставитися учасниками процесу під сумнів.

Шановний Вікторе Андрійовичу!

На думку суддів Верховного Суду України, намагання терміново прийняти вказаний законопроект як закон із внесеними до нього відверто неконституційними доповненнями (у тому числі й такими, які діаметрально відрізняються від Ваших концептуальних підходів), ні за змістом, ні за способом реалізації не має нічого спільного із судовою реформою.

Навпаки, очевидним є те, що ініціатори термінового прийняття цього закону мають на меті посилення залежності судових органів, втягування їх у політичну боротьбу, нав’язування неправових підходів до вирішення спорів і конфліктів, перетворення суду з органу правосуддя в орган виконання політичних та особистих замовлень, створення механізмів неконституційного впливу на правосуддя.

У зв’язку з цим просимо Вас, шановний Вікторе Андрійовичу, як ґаранта додержання Конституції України, не допустити прийняття зазначеного закону як такого, що суперечить Конституції України та істотно погіршить ситуацію у сфері правосуддя.

Судді Верховного Суду України

Звернення затверджено на зборах суддів Верховного Суду України

24 червня 2008 року.